Сайт відновлено щоб зберігти
Світ Бандур – це освітній, абсолютно некомерційний проект, який сподіваюся стане в пригоді всім, хто захоплюється цим унікальним інструментом.
Мабуть немає більш таємничого, загадкового і самобутнього музичного інструменту ніж українська бандура. Дехто порівнює її з інструментами мудрих – персидським сантуром та індійським сітаром, які використовуються в духовних практиках і сприяють розвитку людини, її духовному і тілесному зціленню. Я цілком згодний з такою думкою.
Не знаю жодного музичного інструменту, який би мав таку складну долю. Скільки крові, страждань і принижень знаходимо в історії бандурного мистецтва…
Звичайно, музична цензура існувала у багатьох країнах у різних періоди, але навряд чи історія знає приклади цілеспрямованих спроб знищення інструменту, як це відбувалося з бандурою в Україні на протязі майже двох століть. Неможливо уявити собі ситуацію, коли скажімо британські солдати під час війни з Ірландією розбивають або спалюють національний символ Ірландіі - ірландські арфи, розстрілюють виконавців, забороняють викладати гру на цьому інструменті. Повний абсурд. Тим не менше, приблизно так розвивалася ситуація з бандурою на початку минулого сторіччя. І тільки завдяки невтомній праці наших попередників, їх величі духу та відданості справі ми маємо зараз цей інструмент.
Про це завжди потрібно пам’ятати.
У порівнянні з багатьма іншими музичними інструментами бандура інструмент ще зовсім молодий. Процес вдосконалення бандури триває, і тут маємо значну перевагу у порівнянні з усталеними інструментами, розвиток яких тривав 300 або і 500 років. Завдяки великій кількості новітніх технологій та матеріалів, що тільки починають застосовуватися в інструментобудуванні, маємо можливість наздогнати втрачений час та за короткий термін створити справді досконалий концертний інструмент. Для цього, звичайно, потрібна принаймні одна експериментальна майстерня, де майстри бандури могли би ділитися досвідом та передавати свої знання молодшому поколінню.
Насправді прикро, спостерігати таке відношення до національного інструменту. В тій же Англії та Ірландії існують десятки арфових майстерень, навчальних центрів, сотні фестивалів та подій на яких популяризується кельтська арфа. Майже щороку видаються відео школи, нові підручники, нотні збірки для цього інструменту. І держава там не має до цього жодного відношення. Тому не варто прикриватися відсутністю «державної підтримки» бандури та української культури вцілому. Це факт, і навряд чи ситуація колись зміниться.
Але проблема криється перш за все у на самих і нашому відношенні до тих речей, які складають нашу національну ідентичність.
Українським подвижникам бандури, майстрам і педагогам постійно доводилося працювати на грані виживання. Складно уявити собі, щоб Торрес або Сеговія так описували свої умови праці: «Як мені далі жити? Мене позбавили праці і хлібних карток. Ми голодуємо. Я спроможній купити лише один кухоль квасолі на день із якої варимо на всіх юшку. … На дворі сувора зима. В хаті нічим топити. Лягаючи спати вкриваємося всією нашою одежою. Вода в хаті замерзає…» (Г. Хоткевич, 1934 р.). Звичайно, працювали вони в таких гнітючих умовах на заради якоїсь вигоди або матеріального зиску. Вони працювали за внутрішнім покликанням душі, вірили, що їх працю оцінять майбутні покоління - ті українці, які живуть сьогодні. Основи бандурного мистецтва, які Г. Хоткевич і В. Кабачок заклали ціною власного життя, повинні бути збережені та примножені, адже саме нинішнє покоління має всі можливості для всебічного розвитку бандури.
А що маємо сьогодні, коли здавалось би є всі умови для розвитку?
Нових підручників, шкіл гри, освітніх матеріалів немає - викладачі у ДМШ та училищах використовують матеріали 50-60ти річної давнини. Репертуар – не поновлюється. Твори для бандури майже не пишуться, або пишуться, але не публікуються.
Дослідницька робота – поверхнева, або взагалі не ведеться у практичній площині. Ніякої популяризації бандури як сучасного концертного інструменту. А те, що ми іноді бачимо бандуру на екранах телебачення часто має відверто бутафорський характер. Так, наприклад, виступ В. Лисенка на тв-шоу «Україна має талант», де він виконав обробку однієї з пісень Стінга, означено як «Што можно вижать из бандури».
У всесвітній мережі немає повноцінного ресурсу про бандуру, хоча ви в мить знайдете безліч матеріалів для опанування фортепіано, гітари, баяна, навіть домри та балалайки. Єдине, що маємо, так це статті на кшталт «».
Звичайно в таких умовах будь-який інтерес згасне. Адже немає елементарної бази для розвитку виконавства.
Тому свою місію вбачаю в тому, щоб зберегти цю частину культурного надбання українського народу, зробити інформацію про бандуру доступнішою, популяризувати інструмент та вшанувати пам’ять тих, хто віддав всі свої сили на розвиток цього інструменту.
І маю велику надію, що до розвитку цього проекту долучаться інші ентузіасти бандурного мистецтва.
На завершення процитую Гната Хоткевича, чиї слова звучать напрочуд сучасно, а ідеї залишаються актуальними:
«І все ж настане час, коли бандурне мистецтво не буде залежати від осіб, а розвиватиметься звичайним історичним ходом, як і всяке інше. Але поки що такого періоду ще не настало, і причиною тому являються речі більшого масштабу, ніж впливи тої чи іншої індивідуальності.
Я маю на меті загальне відношення. Ще немає в суспільності погляду на бандуру, як на інструмент рівноцінний всякому іншому. Її люблять мало окремі музикальні одиниці, але в серйозних музичних колах про неї говорять, в найліпшому разі з усмішечкою.
Коріння такого відношення лежить в нас самих, в тому, що ми самі не поважаємо свого інструмента.
....
От і все, що я маю на сьогоднішній день. Мало в порівнянні з велетенською літературою світових інструментів, але що ж – тим творили покоління, віки, а тут маємо індивідуальну продукцію зайнятою іншими справами людини, а головне – людину, яка не мала і не має стимулу до писання, окрім свого власного внутрішнього почуття. Підручник друкується мало не 10 років, література зовсім не друкується. Написані для конкретного виконання речі не попадають на естраду, для чого ж тоді і як писати?
…
Але все ж дещо зроблено, і тепер ніхто не буде сміти казати, що бандурна література – то порожне місце. Прийдуть нові люди з новою енергією – справа піде вперед.»
Г. Хоткевич, «Бандура та її репертуар», 1934 р.
Як допомогти проекту «Світ Бандур»:
- Перш за все інформацією. Дуже потрібні сучасні методичні матеріали, нотна література, зокрема оригінальні твори для бандури, тощо. Можливо у вас є випуски журналу «Бандура», книги або твори Г. Хоткевича, інші цікаві видання про бандуру в електронному вигляді?
- Ви також можете взяти участь у адміністративно-редакторській роботі: написання статей для розділу «Персоналії», додавання матеріалів в інші розділи сайту, тощо. Авторство статей буде збережено за вами. По можливості всім авторам, чиї роботи затверджені до публікації на сайті, виплачується гонорар.
- Не зайвою буде і фінансова допомога. Кошти підуть на пошук, придбання та обробку нових матеріалів (сканування, ксерокс, розпізнавання, набір, переклад, написання статей, тощо), на підтримку функціонування сайту (хостинг, домен), фінансування супутніх проектів пов'язаних із бандурним мистецтвом. Не залишайтесь байдужими.
В Україні підтримати ресурс можна переказавши кошти на картку ПриватБанку. З закордону кошти можна переказати через SWIFT або Western Union, чи іншу систему грошових переказів. Реквізити для перерахування благочинних внесків можна одержати надіславши нам .
Для співпраці достатньо надіслати нам листа з вашими пропозиціями.
Є питання - пишіть - gamessutra@gmail.com
----
santexnik.k-p.net.ua----